Сьогодні перестало битись сердце поета, краєзнавця, вчителя та почесного жителя с. Семиполки - Володимира Андрійовича Москвича. Вічна та світла пам‘ять!
Володимир Андрійович Москвич народився 1 січня 1931 року в селі Семиполки Броварського району Київської області в селянській родині.
У 1946 році Володимир Москвич закінчив 7 класів Семиполківської неповної середньої школи, у 1949 році – Броварську середню школу №1. Того ж року вступив до Київського державного педінституту імені М. Горького на факультет російської філології (нині Національний педагогічний університет ім. Драгоманова).
Після закінчення інституту за направленням працював у місті Ківерці Волинської області. Служив у лавах Радянської Армії. Після демобілізації в 1957 – 1991 рр. працював у Семиполківський середній школі вчителем російської мови і літератури. У 1979 – 1986 рр. був директором цієї школи.
Глибокий слід у педагогічній і творчій праці В. Москвича залишили відомий поет Леонід Вишеславський і викладач сучасної української літератури, професор Юрій Кобилецький, завдяки настановам якого українська література на все життя стала духовним пріоритетом .
Виховання у молоді українського патріотизму стало провідним мотивом педагогічної роботи Володимира Москвича. Систематично організовував зустрічі учнів і педагогів зі столичними письменниками. У різні роки в Семиполківську школу завітали Юрій Мушкетик, Михайло Слабошпицький, Михайло Наєнко, Микола Сом, Микола Холодний та інші. Частими гостями були поети Броварського літературно-мистецького об’єднання «Криниця», членом якого є і сам Володимир Андрійович вже понад три десятиліття.
Володимир Андрійович – учитель, котрий випередив час, коли корегував програму і за рахунок співців комуністичного ладу учням давав розгорнуті конспекти аналізу життя і творчості таких письменників та поетів, як І. Багряний, В. Барка, У. Самчук, О. Теліги, О. Ольжича,Є. Маланюка , О. Стефановича. Учні на уроках російської літератури вивчали твори Василя Стуса, Василя Симоненка, Ліни Костенко.
За безпосередньої участі вчителя Володимира Москвича у Семиполках було добудовано середню школу, Будинок культури, сільський стадіон, встановлено пам’ятник загиблим у Другій світовій війні односельцям, пам’ятник жертвам Голодомору 1932-1933 років.
У буремні 90-і роки ХХ ст., коли Україна завирувала, стала грудьми супроти радянського тоталітаризму, життєва і творча одіссея Москвича привела його до Народного Руху України, сільську організацію якого він очолив у 1990 році.
У 1991 році Володимир Андрійович перейшов на викладання української мови і літератури. Ще вісім років на педагогічній ниві вчитель сіяв світле і мудре у душах вдячних вихованців. В травні 1999 році пішов на заслужений відпочинок.
Про що, як правило думають і говорять, переступивши рубіж пенсійного віку? Будь-хто з нас, людей, добре це знає – про відпочинок. Про неминучу старість, про справи земні і небесні. В цю пору людина прагне завершити розпочате в молоді роки, підбиває підсумок свого життя. Одним словом, цю пору в народі називають «їхати з ярмарку». Розпочати велику справу після 60 років мало кому вдається, а вже досягти значних успіхів – і поготив.
І все ж – є на світі істинно щасливі люди, які кидають виклик долі, а чи удостоюються особливої уваги Творця, і їм вдається на так званому заслуженому відпочинку досягти феноменальних успіхів у якійсь справі, що прикрасить все їхнє життя. До таких щасливчиків можна віднести і семиполківського вчителя – Володимира Андрійовича Москвича. Ще в школі, перейнявшись любов’ю до рідного слова, він через усе своє трудове життя бережно ніс дорогоцінну амфору поетичного натхнення, аби наповнювати її нектаром талановитих поезій.
У 2005 році вийшла друком його перша поетична збірка «Вишнева таємниця». Їй передувало ціле життя залюбленого у слово вчителя, хлібороба, палкого патріота рідної землі. Перший твір семиполківського школяра «Ковалі» було опубліковано в Броварській районній газеті далекого 1947 року. А потім… Потім було ціле життя.
Поетичний світ автора – то своєрідні ремінісценції з реалій рідної сіверської землі: цвітіння садів, буяння трав і квітів, золоті розливи сонця. Перша збірка додала зрілому авторові впевненості в своїх силах, принесло визнання. До Володимира Андрійовича, окрім поетичної, стала навідуватися й пісенна муза. Він написав кілька десятків пісенних текстів, понад 30 із яких поклали на музику Володимир Ілемський, Віталій Кирейко, Василь Волощук, Віталій Свирид, Наталія Багмут, Володимир Скок. Пісні автора виконують знані артисти України Василь Волощук, Віталій Свирид, Микола Сікора, Михайло Мельник, Юрій Рожков, Ярослав та Галина Борути. 15 пісень записано на диск під назвою «Червоні ягідки калини» з присвятою дружині Тамілі.
Друга збірка автора «Лелеки повертаються додому» вийшла з друку в 2012 році. Це творчий ужинок зрілого літами, але молодого душею поета. Суть книги можна означити одним словом – любов. Вона проявляється у двох іпостасях: любов до рідної землі (рідне село Семиполки – мати Україна) і любов до жінки як до вершини Божого створіння на землі.
Творчий доробок автора поповнюється все новими збірками поезій : «Іду селом», «Мої Семиполки» підготовлені до друку та опубліковані на сайті персонального блогу «Гніздо лелече».
Вся творчість Москвича Володимира Андрійовича – це монолог про життя, про вічні людські радощі й болі, про красу свого квітучого лелечого краю, любов до України, до матері, радість кохання, про мрії. Чимало віршів і пісень присвятив своїм односельцям побратимам. Як краєзнавець глибоко вивчав історію свого села, зібрав біографічні дані та записав спогади багатьох його жителів. Все це лягло в основу прозової книги «Долі людські», яка вийшла з друку в 2020 році.
У 2021 році побачить світ третя друкована поетична збірка автора «Дотик до серця».
Творчими здобутками Володимира Андрійовича гордяться не тільки рідні Семиполки, а і вся Броварщина. За вагомий внесок в культурний розвиток рідного краю, збагачення його інтелектуальної і культурної спадщини в 2015 році Москвичу Володимиру Андрійовичу присвоєно звання – Почесний громадянин села Семиполки, нагороджено Почесною відзнакою Броварської районної ради Знаками Пошани |, || та ||| ступеня
